Ця адреса ел. пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Яваскрипт.

Авторизація






Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація

ЖІНКИ В ЖИТТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА | Надрукувати |
Зміст
ЖІНКИ В ЖИТТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Сторінка 2

ЖІНКИ В ЖИТТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

У тисячах літературних творів, фільмів, спогадів постать жінки чи дівчини зображена як об'єкт кохання, захоплення, романтичних історій, боротьби, а часом і трагічних ситуацій, що призводили людей до нещастя, до загибелі. Велику ролю відіграли жінки в житті видатних мужів, зокрема у житті творців літератури. Жінка може стати щасливим поворотом у житті творця мистецьких вартостей, вдихнути в нього нові ідеї, запалити до праці його душу, стати окрасою і життя і творчости, а часом і навпаки.

Цікаво проаналізувати ролю жінок у житті нашого найбільшого генія Тараса Шевченка. Його життя і творчість добре опрацьовані и висвітлені в численних працях, але ділянка його інтимного життя, тема жінок на його життьовому і творчому шляху рідко згадувані. Тому треба сподіватись, що багатьох зацікавить тема про зв'язки Тараса Шевченка з жінками, його захоплення, ставлення до жінок та його спроби одружитися.

Ті перші чисті пориви дитячих чи напівдитячих інтимних почувань, які видатні шевченкознавці називають першим коханням, у Шевченка бачимо до дівчинки Оксани, з якою були пов'язані його спогади про дитячі й молодечі роки на тлі безрадісного кріпацького життя. А що вони були дуже сильні, це бачимо з того, як ім'я його Оксаночки відбивалося з найніжнішим співчуттям в його творах. Це ж Оксана Л£о-валенко зворушила його дитяче серце, коли він, пасучи панські вівці, з розпуки заплакав, а вона прийшла, втерла йому сльози и поцілувала. Постать тієї Оксаночки перевтілювалась у йою творах і в черницю Мар'яну, і в Катерину. Та приязнь до Оксани не погасла в його серці і через 15 років, коли він повернувся до рідної Кирилівки. Найперше він запитав про долю його приятельки і був тяжко пригнічений. коли почув, що через москалів пропало її життя.

Почуття до Оксани, як уосіблення нещасної скривдженої дівчини, не покинули нашого співця й на засланні і в подальші роки. їх ми бачимо і в «Гайдамаках», і в вірші «Мені тринадцятий минало», і в «Катерині», і навіть у житті в постатях Катрусі Піунової чи Лукері, які може нагадували йому Оксану.

У 1829-му році, приїхавши з Тарасом до Варшави, помі-шик Енґельгардт, віддає свого 16-річного козачка Тараса до відомого там маляра Франца Лямпі, щоб мати свого власного маляра. Його одягли, як панича, бо туди ходили більше вчитися панські діти. Отже у Варшаві відчув Тарас себе людиною. Тут він і закохався в гарненьку прачку польку Дуню Гусаківську, яка прала йому білизну, прасувала краватки та манишки. Але за цю любов чи прихильність Дуні Тарас теж мав платити данину: він мусів, на її вимогу, розмовляти з нею ТІЛЬКИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ. Тарас швидко опанував її. Зрозуміло, що це кохання не могло не блиснути ясним промінням у його чутливому серці. Ця приязнь, як він признавався пізніше своєму приятелеві маляреві Сошенкові, облагородила його душу, піднісши його самого у власних очах. «Я вперше тоді подумав, — казав Тарас, — чому і нам, кріпакам, не бути такими ж людьми, як інші вільні люди».

Та це захоплення Дунею тривало недовго: 20-го листопада 1830 року у Варшаві вибухнуло повстання проти російського окупанта, і пан швидко виїхав до Петербургу, а через якийсь час і вся челядь разом з Тарасом помандрувала туди ж. Тарас іще мав нагоду побачити з горища бій польських повстанців проти московського війська.

З різних спогадів бачимо, що Шевченко до заслання не збирався одружуватись, хоч любив жіноче товариство і жартома казав, що любить таких жінок, щоб під ними земля на три сажні горіла. Проте, після викупу з кріпацтва у 1838-му році Шевченко, мешкаючи в маляра Сошенка, захопився молодою й дуже милою німкенею Машею, яка жила в того ж Сошенка і з якою Сошенко збирався одружитися. Сошенко був значно старший, і Тарасові легко пощастило переманити дівчину на свій бік. Сошенко за це розгнівався на Тараса і, щоб перешкодити зв'язкам Тараса з Машею, видворив його з свого мешкання. Проте, почувши, що, за порадою лікаря, Сошенко має їхати лікуватися в Україну, Шевченко, почуваючи перед ним провину, відвідав Сошенка, допоміг йому, і вони лишились друзями.

Поет Чужбинський згадує інше захоплення Шевченка однією красивою дівчиною. Змальовуючи Лавру в Києві, Шевченко познайомився з родиною оогомольців, що приїхали до Києва. Вечорами він почав зникати й не казав, де просиджував до півночі. Якось на мальовничій стежці, що вела з Царського саду на Поділ, Чужбинський побачив Тараса в незнайомому товаристзі, що складалося з двох старілих жінок кількох дітей і гарненької дівчини. Дівчина в той час відхилила вуаль, і він побачив її розчервоніле чудове личко, обрамлене русявим волоссям. Сміючись чистим, майже дитячим сміхом, вона слухала Тараса Шевченка, який розповідав їй, мабуть, щось цікаве. На третій день Тарас уже був сумний і розповів Чужбинському, що та родина з дівчиною вже виїхала, до того ж дівчина була вже за когось засватана. І ІЛав-ченко про неї скоро заоув. А як Чужбинський іноді нагадував про його минуле захоплення, то той відповідав: «Ах, дурниця! Поки з нею балакаю, то оуцім то щось і ворушиться в в.серці, а там і не дуже».

Лкось захопився Тарас Григорович у Києві однією відомою красунею, яка дубила голови всім, хто потрапляв у її зачароване коло. Захоплення оуло сильне. Шевченко не на жарт замислився, малював її голівку і кілька разів писав про це вірші, «а завжди радів — пише Чужбинський, — коли йому хтось подобався, олагородна його натура робилася ще художнішою, і він працював тоді з великим завзяттям», проте в цій красуні Шевченко швидко розчарувався. Запросила вона його якось вранці прочитати їй одну поему й сказала, що в неї нікого не буде, що вона бажала б зазнати насолоди від його читання, і арас Шевченко йшов до неї з якимсь тремтінням, але яка ж чекала на нього несподіванка: він застав красуню, що сиділа на канапі в товаристві трьох залицяльників: студента, гусара і товстелезного генерала й майстерно маневрувала, дурячи всіх трьох, то тішачи їх по черзі, то кидаючи в розпач. Побачивши це товариство, поет зніяковів і, як чарівна господиня не атакувала його люб'язністю       він пішов з твердим наміром ніколи більше не повертатися до красуні. Проте, Шевченко ще довго згадував її і навіть написав такі рядки з приводу неї:

Не журюся, а не спиться Часом до півночі, Усе світять ті блискучі Твої чорні очі.

«Мов говорять тихесенько:

Хоч, небоже, раю?

Він у мене тут — у серці»,

А серця немає

Й не було його ніколи,

Тільки шматок м'яса.

Нащо ж хороше і пишно Так ти розцвілася?.. Не журюся, а не спиться Часом і до світа Усе думка побиває, Як би так прожити, Щоб ніколи такі очі Серця не вразили.

писати, потім простягнув мені цей папір, кажучи, що це присвята до одного твору, який він вручить мені пізніше. На цьому аркуші був написаний вірш на 13 рядків і підпис «На пам'ять про 9-те листопада». Він звучить так:

«Княжній Варварі Миколаївні Рєпніній, Душі з небес благословенній Дано любить, терпіть, страждать, І дар приречений, надхнення, Дано сльозами поливать.

Ви розумієте це слово!.. Для Вас я радо відложив Життя буденного окови. Священнодіяв я ізнову І сльози в звуки перелив.



 
< Попер.   Наст. >

Domontovych2.jpg

Опитування

Що привело вас на наш сайт?
 

Хто на сайті?

сторінку переглядають: 3 гостей
Не пропустите, реставрация деревянной мебели и забота о мебели, гарантия.
© 2014 Літературний ярмарок