Олексій Гончар

“Конотопська відьма”: сучасне прочитання

У “Конотопській відьмі” Г.Квітка-Основ’яненко за допомогою гумору, іронії, сатири розкриває внутрішні причини падіння Української козацької держави, зокрема моральне падіння козацької старшини.

Ключові слова: національна ідея, русифікація, козаччина, розшифрування, переродження, забобонність, неуцтво, карикатура.

Olexy Honchar. “The Witch of Konotop”: A modern interpretation

According to this essay, G.Kvitka-Osnovyanenko’s narrative “The Witch of Konotop” reveals the internal reasons for the decline of Ukrainian Cossacks’ State, first and foremost the moral decline of the Cossacs’ government.

Key words: national idea, Russification, Cossack movement, decoding, degeneration, superstition, uneducatedness, grotesque.

Складна проблемно-ідеологічна й естетична сутність сатиричної бурлескно-реалістичної повісті Г.Квітки Основ’яненка “Конотопська відьма” (цензурована 4 жовтня 1833 р.) вимагає істотного переосмислення, глибшого розкриття й розуміння. Ця повість належить до найнерозгаданіших творів основоположника художньої прози в новій українській літературі, має складну жанрову структуру, багатовекторна, багатопроблемна, багатошарова.

Повість народилася в суспільно-історичній та культурній атмосфері піднесення українського націєтворчого процесу і Квітчиних сміливих виступів проти наступу Московщини на українське суспільство. У літературі мужніє національна ідея, започаткована І.Котляревським, підтримана й розвинена М.Максимовичем та іншими романтиками 20-40-х рр. XIX ст. У колах патріотичної інтелігенції університетського Харкова виникає обурення засиллям русифікації, пробиваються ознаки зміцнення української національно-політичної свідомості, з’являється рух опору московській експансії в українське життя, шовіністичному зневажанню і кривдженню українства. А картина цинічного наступу московитів на все українське вимальовується вже з літературних матеріалів, пов’язаних з Г.Квіткою. У козацькому “Літописі Квіток” міститься запис, здійснений рукою предка Г.Квітки-Основ’яненка, козацького старшини XVIII ст.: “Артемовка отнята Трубецким”. Ідеться, отже, про привласнення російськими воєводами українських населених пунктів. З іншого запису (1732 р.) у “Літописі Квіток” довідуємося про страждання українців від російських загарбників: дочка сотника з містечка Таранівка Харківського слобідського полку, “коли хотіли її кондуктори зґвалтувати, сколола себе ножем” [3, IV, 320] (кондуктори – юнкери російського генерального штабу; цей випадок описаний Г.Квіткою з цитуванням “Літопису” в повісті “Панна сотниковна”). За цими короткими записами ховається велика трагедія України у зв’язку з російською окупацією.

Г.Квітка-Основ’яненко одним із перших українських письменників і культурних діячів почав відкривати українському суспільству очі на російсько-імперську політику вихолощення національної свідомості українців з метою їх ідеологічного роззброєння перед насильницькою русифікацією. Свою діяльність він спрямовував на поширення етноохоронних, націєтворчих ідей, на утвердження національної самосвідомості свого народу (див. “Супліка до пана іздателя”, “Салдацький патрет”, “Украинцы” та ін). У суспільстві, особливо серед нащадків колишньої козацької старшини (а майже всі тогочасні літератори були нащадками козацької старшини), живі ще були спогади про героїчну козаччину, Українську козацьку державу, про волю, вільну від російської окупації свою землю. Г.Квітка перевидав брошуру свого дядька Іллі Івановича Квітки “Записки о слободских полках” (Харків, 1833) – про козацькі полки, в яких служили старшиною предки Г.Квітки-Основ’яненка. Інтерес у сучасників викликав відомий тоді “Літопис Квіток” – козацький літопис, який вели предки письменника.

На початку 30-х рр. ХІХ ст. Г.Квітка-Основ’яненко після І.Котляревського, який наснажував українське суспільство національною енергетикою, здійснив радикальні випади проти введення московських “порядків” в Україні. Він публічно виступив з патріотичними заявами про необхідність політичних прав для української мови, про потреби й можливості розвитку української культури (“Не усе ж для москалів: може б, треба і для нас що-небудь...” [3, VII; 113]), яскраво продемонстрував своєю повістю “Маруся” (1832) високу спроможність української літературної мови й національної культури, зробивши своєрідний новаторський прорив у літературному процесі. “Маруся” була вдалою, рішучою художньою маніфестацією наміру ліквідувати історичне запізнення в розвитку української літератури, демонстрацією народження нової української літератури як високопоетичного художньо-мистецького явища. Опоетизувавши Україну, її людей, Г.Квітка показав те краще, що є в його нації (життя у злагоді з Богом), утверджував визнання українців як окремої нації.

Як “Маруся” зачарувала читачів і буквально всіх українських та російських критиків барвистим образом України, її мовою, поетичністю її звичаїв, так друга за часом створення повість “Конотопська відьма” вразила батоженням, викриттям потворностей нашого національного буття, пристрасним прагненням позбутися його вад.

У знаменитій “Конотопській відьмі” в сатирично-карикатурній, гротескній манері Г.Квітка-Основ’яненко зобразив представників української козацької старшини середини і другої половини XVIII ст. Про джерела повісті письменник висловився так: “Усе це засноване на розповіді старожилів” [3, VII; 214].

У допитливого читача природно виникає думка-запитання щодо логіки появи тих образів: чому Г.Квітка, такий патріот, нащадок улюбленої ним козацької старшини, так безжально познущався з козацького сотника Микити Забрьохи й сотенного писаря Прокопа Пістряка, із судденка Дем’яна Халявського, козацького генерального судді – героїв твору?

У художній системі багатьох творів Г.Квітки діє принцип езопової мови. Так, при розкодуванні сутності оповідання “Салдацький патрет” виявляється, що твір спрямований проти зверхньо-несправедливого ставлення зухвалих, некомпетентних і недоброзичливих російських критиків до української літератури й мови. “Чтобы остановить рецензентов толковать о незнакомом для них, я написал “Солдатский портрет”, – свідчив сам Г.Квітка у статті “Письмо к издателям “Русского вестника”, де, до речі, він обстоював “силу и оригинальность” української мови [3, VII; 156].

Визначні твори Г.Квітки-Основ’яненка мали ідеологічно-проблемні призначення, про що довідуємося не лише з художнього матеріалу цих творів, а й з листів та публіцистичних статей письменника.

Досі не звернуто увагу на важливу ідейно-історіософську проекцію художньо-образної організації повісті “Конотопська відьма”. Обізнаність із тогочасною літературною манерою Г.Квітки підказує нам можливість розшифрування другого ідейного плану художньої структури – історіософської сфери. У 1832-1833 рр. Г.Квіткою оволодіває притаманна йому відтепер одержимість національно-патріотичною ідеєю. Аналіз ситуації, в якій виник задум “Конотопської відьми”, наштовхує на висновок, що творча мета автора полягала передусім у художньому осмисленні й розкритті причин історичного занепаду Української козацької держави. Зовнішні причини зрозумілі кожному: це загарбання, поступова окупація України Росією й перетворення її на експлуатовану колонію імперії. Внутрішні ж причини – це міжгрупові чвари, що роздирали українське суспільство, брак сильних, мудрих, патріотичних, активних, пасіонарних, благородних лідерів, це виродження, перетворення козацької старшини на корисливу експлуататорсько-панську верхівку, на знікчемніле начальство. У повісті висвітлюються і зловживання в усіх гілках влади: у військовій, земсько-адміністративній, судовій.

Г.Квітка поставив у “Конотопській відьмі” творче завдання розкрити в образах у зашифрованому вигляді внутрішні причини занепаду Української держави з її козацьким сотенно-полковим ладом. Субстанціональна сутність цих причин зводиться ось до чого: розпилися, розледачіли, здеморалізувалися, втратили козацьку честь і службово-громадянську відповідальність за свою козацько-лицарську справу, громадянське чуття потреби давати відсіч ворогові, перестали дбати про свою національну державу.

Ще П.Куліш близько підійшов до подібного визначення суті Квітчиного задуму: “Вознегодовав він (Г.Квітка. – О.Г.) праведним духом своїм на безпутство, в котрому наші предки знікчемніли, на дурний розум їх, що оддавсь самохіть таким пройдисвітам, як Брюховецький і його приємники зо всією їх челяддю, хижою, лінивою, лукавою і недбалою про мирське благо” [7, 503]. А от пізніше доходило навіть до хибного твердження літературознавців, ніби “Конотопська відьма” – це “сатира на козацько-старшинський устрій” [4, 53], тобто ніби Г.Квітка в повісті критикував увесь знаменитий козацький сотенно-полковий лад.

Г.Квітка показав у повісті те, що різко дисонувало з великою добою Козаччини, підточувало підвалини української державності. У творі діє бароковий творчий принцип sapienti sat (для кмітливого досить сказаного), улюблене Квітчине “надогад буряків, щоб капусти дали”. За гумористично-сатиричною конкретикою подій, учинків ховаються визначальні, масштабні явища.