Я шукаю Україну в Європі...

(Літературний портрет Ігоря Трача)

Ігореві Трачу:

Цей еквілібр немовби не від тебе, Лиш відчуваю дотику вогонь. Здається, прихилив би клаптик неба, Та пропікає лише пасмо скронь. Ти - невловима, найніжніша мрія. Така жагуча, як саме життя. Я викраду тебе. Та чи зумію Вдихнути щастя у твоє буття? А ти і я - таке одвічне коло. Ти - моя мрія, чиста і легка. Можливо, не побачу я ніколи Цей вигин вуст і поворот чола. Долоні наші, руки і рамена... Звела нас доля, знову розвела. Ти - моя казка. Ти - моє натхнення. Мій оберіг супроти буднів, зла. Зіпрись на мене! Сила незбагненна! О, вистачить її на нас обох! Ми летимо! Зіприся на рамена! Нас судять люди...

Та не судить Бог!

Марія  Маткобожик

Вже немає друзів є лише відтінки, на гончарнім крузі

проросли барвінком.

Ігор Трач

Ігоря Трача справедливо називаємо Великим Українцем. Волею долі він опинився у Німеччині. Але скільки зробив Ігор для утвердження українства у світі! Відомий письменник, громадський і культурний діяч, редактор журналу українців Європи "Зерна". Особистість Ігоря Трача у прогресивних колах українців стала живою легендою. Він у листопаді 1978 року був виключений з Львівського медінституту за націоналістичні погляди. Наказ на дошці оголошень висів лише кілька годин, тому що з 14 години на заняття приходили студенти-іноземці -і вони не повинні були бачити такої "крамоли". Завдяки старанням Ігоря Трача у видавництві "Зерна" вийшло понад 40 найменувань українських книг.

У художній спадщині Ігоря Трача поетичні книги "Стіна" (Вар¬шава, 1991), "Вірою живу" (Стрий, 1993), "Напруга серця" (Львів, 1994), "Лабіринти пам'яті" (Львів, 1994), "Розмова без масок" (Львів, 1994), "Диптихон" (Львів, Цвікау, Париж, 1995), "Дотики" (українською і німе¬цькою мовами, Фюрт, 1997), "Поезії" (Львів, 1999).

Медик за фахом, Ігор потужно працює у нашому письменстві як літературний критик. Він автор понад трьохсот критичних статей, котрі відзначаються не лише силою та оригінальністю думки. Вони настільки своєрідні у характерних жанрових ознаках, що можна говорити про народження різновиду літературної статті - відгалуження есе, де конгломеративно поєднуються авторська позиція, літератур'но-мистецький аналіз, візія художнього часу та інтуїтивне передбачення переспективи. Виникає закономірна потреба вивчення і наукового узагальнення даного напрямку творчості Ігоря Трача.

У поетичній спадщині письменника спостерігаємо продовження кращих традицій української неокласичної літератури. Легкий, іноді аж прозорий вірш у поєднанні з глибиною та неординарністю суд¬ження викристалізовується у формі скульптурно-музичної виразності. Богдан Рубчак на вечорі Ігоря Трача в Іллінойському університеті (США) 17 червня 1996 року відзначав: "Його стиль набирає пластич¬ності, рядки починають вирізьблюватися, звуком вирізьблюватися, з'являється рівновага мелодії з нечастими навмисними синкопами"!

Талант Ігоря Трача виростав на попелищі 1970-х. Арешти і репре¬сії не могли загальмувати наступального ходу національної ідеї. Вона опиралась на філософію Сковороди, де бути собою, бути українцем означає пізнати суть досконалості, суть щастя. Знайти своє Слово -це вміння залишитись щасливим. Ігор тоді ще не знав, що за любов потрібно буде на олтар Слова покласти свою долю.

Для задушливої атмосфери початку 80-х загадкова смерть Воло¬димира Івасюка стала дзвоном, який будив із летаргічного сну. Могила композитора, всіяна живими квітами, стала місцем паломництва, своєрідним храмом, навіть за відвідини якого грозило покарання. Ігор залишив на могилі композитора вірш, котрий переписували, пере¬давали з уст в уста, вчили напам'ять:

Спасибі, брате, за любов пекучу до рідної вкраїнської землі. Повік твою "Червону руту" співати будуть солов'ї.

У простих зворушливих словах, які нагадували народну пісню і просились на мелодію, біль непокори, любов і гнів. Молодий юнак учив юне покоління найвищої у світі науки - любові.

Спалив мою країну грім,

немов один великий дім,

стоять обпалені дуби,

неначе мертві вже гроби.

Та здолу, як життя нове, зелений лист до помсти зве, громи вогню не погасили -нуртують у народі сили!

Цей вірш датовано 1976 роком. У формі філософського узагаль¬нення автор розповідає про арешти, репресії, переслідування. Він -один із небагатьох, які не мовчать, бо розуміють, що мовчання - ие злочин. Мовчати - це загинути. На пам'ять приходять слова поета Павла Гірника: "Народе, тебе таки вб'ють, коли ти хоч на мить замовчиш, як не буде ні зброї, ні пісні, ні слова..." Який порятунок від зомбування? Лише дія, лише слово, лише непокора. Молодий письменник зумів вистояти, не здатись, залишитись собою. Писав   без жодної надії бути надрукованим. Писав - бо не міг не писати. Писав, бо Слово стало його суттю, частиною його єства. Перші його поетичні книги побачили світ у самвидаві.

У біографії Ігоря багато загадкового, майже фантастичного. Після виключення з Львівського державного медичного інституту - Афга¬ністан. Практично: прямий вирок - смерть. Тисячі українських юнаків повернулися додому у цинкових гробах. Із батальйону Ігоря залишився він один: виніс на своїх плечах із поля бою командира. Такий він завжди: безстрашний, цілеспрямований. Серед багатьох нагород Ігоря є орден Червоної Зірки - він, як правило, мовчить про цю нагороду. Але вона заслужена. Напевно, вища сила зупинила смерть над головою юнака, а можливо, молитва матері Садонії (таке дивовижне древнє праукраїнське ім'я). Мабуть, доля готувала Ігореві іншу дорогу. Вона розуміла, що, крім нього, нікому виконати цю нелегку місію.

Ігор пережив боязнь оточуючих навіть привітатися, порозмовляти. Знак політичної неблагонадійності назавжди перекривав йому шлях до самореалізації, творчої праці. Великий вплив на формування світогляду Ігоря Трача мала творчість українського письменника Романа Іваничука, з яким юнак підтримував тісні стосунки. Науковець, письменник Любомир Сеник - найближчий друг Ігоря. їх єднає спільність поглядів, чесність у стосунках з людьми і з самими собою, високий інтелектуалізм, спорідненість концепції закономірності літературного процесу. Саме Любомир Сеник один із перших відкрив небуденний талант Трача, коли хлопець приходив до знаного профе¬сора письменником-початківцем.

Родина Ігоря, його батько та мати, взірець висококультурної, націо¬нально свідомої української інтелігенції. У них Ігор завжди знаходив підтримку і розуміння. Хоча батькам й довелося зазнати переслідувань тоталітарним режимом за "погане виховання сина" - дослівна цитата наказу, за яким батько Богдан Трач був звільнений з посади обласного хірурга, але родина мужньо переносила випробування долі, бо не могла дорікнути Ігореві ні в чому. Просто батьки його вчили чесності і сміливості, а ще - бути собою... Ігор не міг бути інакшим - і сам вибрав долю...

Хоча вона дарувала не тільки колючки. Подарунком долі вияви¬лось кохання. Судженою стала німецька дівчина Бриджит. Після одруження Ігор залишає Україну. Але українство у його творчості набуває щораз більшого вияву. Знаменитий афоризм Ігоря "Я шукаю Україну в Європі" стане гаслом для цілої епохи, для цілих поколінь. Ігор Трач добре усвідомив, що тільки у відродженні духовності -відродження України, тільки у єдності українців - їх сила. Так народи¬лась ідея видання літературно-мистецького альманаху "Зерна" -часопису, де публікуються українські письменники з усього світу. Ігор постійно утверджує одну думку, надзвичайно актуальну на даний час: немає українців діаспори і українців України - є одна могутня нація, яка, попри всі негаразди, утверджується у світі.

Свого часу Михайло Драгоманов став учителем і будителем українського народу, проживаючи за кордоном - у Софії. Знаємо, яку важливу роль він відігравав у літературному становленні Івана Франка та Лесі Українки. Ігоря Трача з Михайлом Драгомановим споріднює одержима праця во ім'я національної ідеї. Трач засновує при альманасі "Зерна" видавництво української книги. Скільки нових імен з'явились у нашій літературі лише завдяки Ігорю!

У поезії Ігоря Трача переплітається шум древньої історії, розвій сьогодення, клич майбутнього. Його творче мислення базується на філософії Сковороди, де афористичність вислову є епіцентром смис¬лового поля. Письменник започатковує новий тип вірша, де переплі¬таються традиції неокласики та оригінальність художнього синтезу. Окремі його твори можна назвати поезіями-баладами, поезіями-епопеями - і це при відносно невеликому розмірі. Яскравим прикла¬дом виступає вірш "Моя маленька Україно". За широтою зображення вона може бути зіставлена з епопеєю. Автор подає внутрішню суть України 70-х, 80-х, 90-х... Посилює мотив внутрішнього бачення автор¬ське світосприймання. Письменник знаходить поетичні деталі, котрі передають суть епохи: тюремна камера - 70-ті, просто житлова кімната-ув'язнення - 80-ті і зовсім несподівано - сірникова коробка -спогад 90-х. Драматизм події - у відкритому фіналі.

Україна і світ, Львів і Україна, я і Україна... Це перший (і найго¬ловніший) пласт поезії Ігоря Трача.

Живу, прострелений наскрізь лишень одним пекельним словом... Пощо мені не мій Париж, коли пишаюсь рідним Львовом!..

Цей вірш-пророцтво, вірш-виклик був написаний у роки, коли Ігор Трач, зазнавши жорстокого тиску системи, навіть не мріяв бути надру¬кованим або вирватися у світ широкий. Отака магія передчуття. У майбутньому Ігор буде утверджувати українську культуру в Парижі і Візантії, Варшаві і Мюнхені, Цвікау і Торонто... Але у цій-поезії є ще одна метафора, ще один символ, який за рівнем жертовності можна порівняти лише з генієм Тараса Шевченка: "живу, прострелений наскрізь лише одним пекельним словом...". "Огонь в одежі слова", "правдива іскра Прометея" Франкове, слово-зброя Лесине, слово-сторожа Шевченкове. Найбільш дієвою силою слово наділене у творчості Лесі Українки. Ігор Трач іде далі у трактуванні сили слова: воно, одне-єдине, здатне "прострелити наскрізь", може бути непере-вершеною силою. Немає вагання, навіть драматизм енергетичної напруги - за рамками поезії. Є констатація факту, який відбувся. Сюжет набуває динамічного звучання, котре посилюється несподіваним імпульсом думки.

Пошук людиною свого місця у світі, пошук самого себе - провідний мотив творчості Ігоря Трача. Таємниці минулого і нерозгаданість майбутнього, лукаві переплетіння долі, пророче підморгування місяця, мурашина суєта буднів, вічний колообіг буття споріднені з рухом гончарного кола.

А місяць регоче над світом, ввібравши глибінь таємниць... Найважче людині під гнітом своїх мурашиних темниць...

Ліричний герой Ігоря Трача учиться шукати щастя у самому собі -прагне самовдосконалення як найвищого блаженства, бо його душу ранять обманливі примари світу. Автор прагне вийти за межі людських можливостей - і знаходить у собі висоти найвищого виміру, які, вияв¬ляється, були у нього завжди.

Знайшовши сутність власного "я", письменник продовжує пошук України - у світі, у гармонії власної душі. Україна - як порятунок для власної душі, Україна - як святий поклик, Україна - як дороговказ, Україна - як мрія.

Все мізерне,

мізер ти на чужій землі... Україно,

подих твій на моїм веслі!..

Безмежна любов до України у творчості Ігоря Трача звучить симфонією синівської любові, є її суттю і, одночасно, найвищим виявом українства. Відчуття рідної землі проходить крізь душу письменника і набуває філософсько-узагальнюючого звучання. Кожен вірш відобра¬жає конкретну мить його почування, настрою, думок, на чому фокусу¬ється вся увага, і ця мить переживається щораз заново на наших очах. Поет вміє несподівано сфокусувати енергію свого слова на найголов¬нішому, оголивши до праоснов суть власного "я":

Чому навкіл така зневіра шматує тіло моє й душу... Хрести, Хрести - могили Віри, а я іще любити мушу...