182. «Читав у Тургенева, як Сучок плив дощаником». – Ідеться про персонажа з оповідання І. Тургенєва «Льгов» (1847) циклу «Записки охотника» (1847–1874). В оповіданні до першої згадки про дощаник подається таке авторське тлумачення: «Плоская лодка, сколоченная из старых барочных досок». Тим-то малий С. Єфремов міг упевнитися в походженні назви човна від слова «доска».

Найновіші видання «Записок охотника» для описуваного С. Єфремовим часу: Тургенев И. С. Записки охотника. Полное собрание очерков и рассказов 1847–1876 г. Первое стереотипное изд-е. – СПб., 1880. Далі, до 1888 р., коли С. Єфремов вчився в 2 і 3 класах училища, вийшло ще шість стереотипних видань цього збірника.

183. Навчання С. Єфремова в третьому класі припало на 1889–1890 рр.

184. Кандидат академії Олександр Іванович Аннинський працював в училищі викладачем латинської мови з 7 лютого 1884 р. до 14 червня 1890 р., коли був переведений викладачем грецької мови до Сизранського духовного училища Симбірської губернії, помінявшись із Палладієм Страшкевичем (Там само. – Оп. 3 (1887 р.). – Спр. 2. – Арк. 37 зв.; Оп. 3 (1890 р.). – Спр. 50. – Арк. 59 зв.).

185. Кандидат академії, надвірний радник Палладій Страшкевич був переведний до Умані влітку 1890 р. із Сизранського духовного училища Симбірської губ. викладачем російської мови з церковнослов’янською, викладав також і латинську мову (Там само. – Оп. 3 (1890 р.). – Спр. 50. – Арк. 59 зв.; Оп. 4 (1893 р.). – Спр. 185. – Арк. 62 зв.).

186. «Мій клас щасливо обминув ... цього педагога». – У 1890–1891 роках
С. Єфремов навчався в 4 (останньому) класі училища.

187. Припускаємо, що на враження С. Єфремова від нелюдського поводження Палладія Страшкевича з учнями вплинула так само сумна й лиха слава його попередника й однофамільця (можливо, родича) – Олександра Івановича Страшкевича, кандидата академії, який викладав російську мову з церковнослов’янською у старших класах училища протягом 1885–1887 рр.

У матеріалах позатермінової ревізії Уманського духовного училища (січень 1887 р.), здійсненої викладачем Київської духовної семінарії священиком П. Преображенським, зазначалося: «Жестокое обращение учителя Страшкевича с некоторыми учениками – несомненный факт». І далі: «По случаю жестокого обращения Страшкевича с учеником Шумлянским, в марте 1886 г. о[тец] смотритель в квартире этого ученика производил суд над учителем».

У справі міститься також доповідна смотрителя училища Василя Гошковського на ім’я канівського єпископа, в якій докладно описано факти знущання О.Страшкевича над учнями училища й висловлюється прохання «освободить Уманское училище от такого преподавателя».

У звіті училища за 1887/88 навчальний рік О.Страшкевич значився як «заболев­ший умопомешательством» і на його місце був призначений Іван Строганов.
С. Єф­ремов і тут «щасливо обминув» цього монстра, оскільки тоді ще не дійшов старшого класу, тобто 2-го, в якому навчався у 1888/89 році (Там само. – Ф. 712. – Оп. 3 (1887 р.). – Спр. 2. – Арк. 8 зв., 9, 44–47; Оп. 3 (1888 р.). – Спр. 10. – Арк. 67).

188. Арсен Таращук – син селянина с. Бузівки (тепер Жашківського р-ну Черкаської обл.), був однокласником Михайла Єфремова (Там само. – Ф. 712. – Оп. 3 (1887 р.). – Спр. 2. – Арк. 30 зв., 97).

189. Оповідання С. Єфремова «Малі люде – мале й горе» було надруковане в присвяченому пам’яті П. Куліша літературному альманасі «Дубове листя» (К., 1903, С. 201–225). Альманах, упорядкований Б. Грінченком, М. Коцюбинським та
М. Чер­нявським, містив твори I. Франка, Панаса Мирного, Лесі Українки, А. Крим­ського, В. Самійленка, О. Маковея, М. Вороного, П. Грабовського та ін.

Оповідання С. Єфремова написане за враженнями бурсацького життя в Уман­ському духовному училищі з реальними дійовими особами, зокрема вчителями
Д. Климовським (Смоляром) та В. Головковським (Дєдкою). В основу сюжету покладено підробку відпускного учнівського білета одним із бурсаків.

190. Кюнер Рафаель (1802–1878) – німецький філолог і педагог, автор праць з граматики стародавніх мов. Підручники Кюнера з граматики грецької та латин­ської мов в перекладах російською витримали багато видань. Складалися з елементарного курсу, статей для перекладів, хрестоматії та перекладного словника.

191. Михайло Андрієвський був на два класи старший від С. Єфремова – у 1885/86 навчальному році вчився в 2 класі та за успішністю належав до другого розряду (Там само. – Арк. 30). Сутичку цього учня з Д. Климовським С. Єфремов описав, очевидно, за розповідями бурсаків.

192. Про Петра Колтоновського див. примітку 172.

193. Макар Крамаренко закінчив 1891 р. Київську духовну семінарію зі званням студента, протягом 1892–1893 рр. працював наглядачем в Уманському духовному училищі, далі вчителював у церковнопарафіяльній школі, з 1894 р. викладав російську мову в Черкаському духовному училищі, а 29 червня 1895 р. був висвячений на священика училищної церкви (Там само. – Ф. 127. – Оп. 1051 (1897 р.). – Спр. 786. – Арк. 16 зв.). Архівних свідчень про доповідну М. Крамаренка на
Д. Климовського виявити не вдалося. Натомість у фондах Київської консисторії зберігається справа «Об учителе Уманского духовного училища Климовском», в якій міститься скарга на ім’я канівського єпископа священика с. Городниці Уман­ського повіту (тепер Уманського р-ну Черкаської обл.) Дометіана Сікорського про жорстоке поводження вчителя Д. Климовського із його сином Яковом (датована 30 грудня 1892 р.). Скаргу було розслідувано, внаслідок чого Д. Климовський був звільнений з училища в червні 1893 р. «по прошению» (Там само. – Ф. 712. – Оп. 3 (1893 р.). – Спр. 72, 11 арк.).

194. Володимир Євстигнійович Головковський був єдиним в училищі викладачем з початковою духовною освітою та званням почесного громадянина. Викладав церковний спів і словесність з 1 лютого1885 р. (Там само. – Оп. 3 (1887 р.). – Спр. 2. – Арк. 37 зв.).

195. Потулов Микола Михайлович (1810–1873) – російський діяч у галузі церковної музики, знавець і дослідник церковного співу. Основна праця – «Сборник церковных песнопений» (вип. 1–4. – М., 1876–1898) – містила «обиходные мелодии», що й зумовило, очевидно, ужиткову назву «Обиход». Автор також «Руководства к практическому изучению древнего богослужебного пения православной Российской церкви» (М., 1872, 1898), що становить нотну хрестоматію з зауваженнями щодо особливостей церковного співу.

196. Масляні вишкварки – метафоричний вислів у значенні «ніщо», «дрібниця», «мізерія».

197. Греків ліс під Уманню відомий уже за часів Коліївщини. Саме від нього наступав на місто Максим Залізняк. Можливо, саме тому в літературі цей ліс називають історичним. Існують також вказівки на те, що цей ліс поповнено насадженнями під час будівництва Софійського дендропарку на ознаку грецького походження Софії Потоцької (Иващенко В. Исторический очерк Умани и Царицына сада. – К., 1895. – С. 30).

198. Прочитання останніх двох слів здогадне.

199. «Бурсацька бібліотека... була невелика і вбога». – Бібліотека Уманського духовного училища поділялася на фундаментальну, учнівську й безкоштовну («безвозмездную»). Фундаментальна бібліотека зосереджувала підручники, посібники, методичну літературу, книги та журнали для вчителів (на 1887 р. налічувала 475 назв, 1407 книг; на 1890 р. – понад 900 книг: релігійно-морального змісту – 303, з географії та історії – 182, з російської мови та літератури – 131, з давніх мов – 177, математики – 35, суміш – 226, а також 516 номерів журналів). Учнівська бібліотека містила книги та журнали для дитячого читання за тематикою училищних дисциплін (на 1887 р. мала 220 назв, 780 книг; на 1890 р. кількість книг зменшилася до 667: 110 – релігійно-морального змісту, 177 – з географії та історії, 367 – зі словесності, а також 337 номерів дитячих журналів). Безкоштовна бібліотека призначалася для бідних учнів, надаючи їм змогу користуватися підручниками та посібниками (на 1887 р. – 30 назв, 310 книг; на 1890 р. – 1575 книг підручників і посібників). У матеріалах згадуваної вже ревізії училища 1887 р. зазначалося, що видача книг здійснювалася нерегулярно, а учні читають дуже мало (Там само. – Оп. 3 (1890 р.). – Спр. 50. – Арк. 80–80 зв.).

200. Над незакресленим словом «одстав» написано «зчувся».

201. Рід Томас Майн (1818–1883) – англійський письменник, автор популярних авантюрно-пригодницьких романів з життя та боротьби народів Америки. Роман «Гудзонова затока» присвячений героїчним пригодам чотирьох юних мандрів­ників на півночі Американського материка, під час яких вони виявляють винахідли­вість, мужність, витривалість та стають переможцями за найскрутніших обставин.

202. Емар Густав – псевдонім французького письменника Олів’є Глу (1818–1883), автора численних історично-пригодницьких романів з життя племен екзотичних і малознаних країн, зокрема «Мисливці Арканзасу» (1858), «Слідопит» (1858), «Великий вождь Ока» (1858), «Пірати прерій» (1859), «Золота лихоманка» (1860), «Мексиканські ночі» (1864), «Бандити Арізони» (1882). Учасник демократичної революції у Франції 1848 р., франко-прусської війни 1870–1871 рр., під час якої очолював письменницький батальйон «вільних стрільців», що вславився в битві під Бурже. Захоплювався вільнолюбством і героїзмом індіянських племен Мексики та Бразилії, співчутливо ставився до їхньої боротьби за волю і незалежність, відбивши все це у своїх творах, свого часу дуже популярних, хоча й невеликої мистецької вартості.

203. Марріет Фредерік (1792–1848) – англійський письменник, автор романів про морські битви та пригоди військових моряків і мореплавців, зокрема «Мор­ський офіцер» (1829), «Пітер Сімпл» (1834), «Мічман Ізі» (1836), «Корабель-привид» (1839), «Маленький дикун» (1849). Побувавши в Америці (1837–1839), опублікував «Американський щоденник», в якому засуджував работоргівлю й рабо­власництво, виступав проти насильства над людською особистістю.

С. Єфремов називає Ф. Марріета капітаном через те, що зібрання його творів неодмінно друкувалися із додатком цього титулу, як, зокрема, у виданні, котрим найпевніше й користувався десятирічний бурсак: Сочинения Капитана Марриэта. Т. 1–5. – СПб.; М., 1868–1882.

204. Купер Джеймс Фенімор (1789–1851) – американський письменник, автор популярного циклу (пенталогії, 1823–1841) романів про Натті Бампо (Шкіряну Панчоху) з часів колонізації Північної Америки: «Звіробій» (1841), «Останній з могікан» (1826), «Слідопит» (1840), «Піонери» (1823), «Прерія» (1827). Написав також чимало морських та історичних романів. У Російській імперії переклади творів
Ф. Купера з’явилися ще за 20-х років XIX ст. У Росії витримало два видання
25-томне зібрання творів письменника (СПб., 1865–1880; 1880–1882), яким, можливо, й послуговувався С. Єфремов.

205. Скотт Вальтер (1771–1832) – англійський письменник, автор поетичних творів (балад), новел, повістей. Світову славу здобув як «батько історичного роману», в доробку якого особливо популярні епічні полотна, присвячені середньовічній Англії та Франції – «Айвенго» (1819), «Кенілворт» (1821), «Квентін Дорвард» (1823), «Вудсток» (1826), «Пертська красуня» (1828) та ін. У Російській імперії переклади його творів друкувалися з початку 20-х років XIX ст.