Політ триває...

(Літературний портрет Олеся Дяка)

Олесю Дяку:

Лети крізь час - приречений на славу... Хоч слава що: і терни, і зірки. А тільки слово, віще, нелукаве, Мов доторк найріднішої руки. Мелодії мотив, і квіти, квіти... Зал завмира - над словом плине час... Тобі, Олесю, суджено летіти -Крізь душі, вічність, неповторність фраз... Марія  Маткобожик

...як добре жити в сильний вітер

сильніше серце стукотить...

Олесь Дяк

Олесь Дяк дебютував у нашому письменстві у кінці 1980-х поетич¬ною книжечкою з промовистою назвою - "Той, що летить". Із збірки до збірки продовжується цей лет - яскраво-неповторний, шляхетно-витончений, поетично сконденсований. Ігор Павлюк, відгукуючись на його творчість, назвав його стиль по-павлюківськи влучно і беззастережно: неяпонський дяк. Короткі верлібри. Такі короткі, що кожне слово сприймається як вибух, емоція, спалах. Кожен звук -це гармонія і логіка, початок і кінець, замкнено-чуттєвий цикл, що проривається назовні крізь таємницю людського світовідчуття. До кожного рядка, слова, звуку, півзвуку хочеться повернутися ще і ще раз, перечитати, подумати, відчути, замислитись.

Збірка "Оковірші" (2000) - своєрідний підсумок творчості Олеся Дяка. У передньому слові до книжки Ігор Калинець наголошує: "Мініатюри Олеся Дяка довільні: це не є строго регламентовані япон¬ські чи якісь інші класичні форми. Маємо найкоротші, деколи афористичні, зразки верлібру, де зміст другої частини випливає із попередньої або вражає непередбаченістю.

Закінчення справді видається неочікуваним - такий павутинно тонкий зв'язок між асоціаціями. Безперечно поет зробив крок уперед. І це не єдиний аргумент на користь "Оковіршів"1.

В українському письменстві творчість Олеся Дяка - явище неординарне, свіже, несподіване. Звідки бере воно витоки? Із влучності і дотепності народних висловів, із ліричної задуманості та лаконічності окремих сентенцій Степана Руданського (маємо на увазі насамперед форму), бо за змістом, як і характером це явище абсолютно нове. Можемо говорити про рубаї Дмитра Павличка, летючі катрени Ліни Костенко... Але ж знову-таки ловимо себе на думці, що схожість є лише формального характеру: себто, поезії - короткі, невеличкі. І тоді знову повертаєшся до досвіду японської поезії, бо саме у ній ми знаходимо аналогічний жанровий різновид.

Очевидно, з часом буде констатовано народження нового жанро¬вого різновиду. Гадаємо, назва "оковірші" могла би і відповідати цьому жанровому різновиду. Час покаже. Не будемо штучно і передчасно нав'язувати літературному процесу дорогу. А спробуємо проникнути у механізм творення художнього світу письменника.

перед) мною бездоріжжя -

куди ж воно? та навпростець2.

Вільне оперування розділовими знаками. Якщо вдивишся уважно: кожен знак (знак питання, тире) виконують не синтаксичну роль - вони є складовою частиною твореного поетичного світу. Поезія умовно поділяється на дві частини: зачин, у якому сфокусовано проблему, і висновок, де іде вирішення цієї проблеми, як правило, несподіване, нетрадиційне. Про що ця поезія? І про творчість, про пошук свого обличчя; і про життя, де потрібно вирішувати якісь життєві перипетії. Ліричний герой поезії відзначається рішучістю і впевненістю, навіть зухвалістю і геройством, які характерні для української нації споконвіку - з часів козацтва і гетьманства, з часів давньоруської державності. Деякі поезії просто-таки відчитання філософського коду українства.

'Калинець Ігор. Вступне слово до книжки "Оковірші". - Львів, 2000. - С. 5. 2Дяк Олесь. Оковірші. - Львів, 2000. - С. 7. (Далі при посиланні на це видання у дужках вказуватимемо лише сторінку.)

З ГОЛОВИ -

крізь полум'я перелітати (с. 9).

Непрості реалії життя, переплетіння романтики і строгості буднів. Поет хоче навчити націю науки перемагати, вміння тверезо оцінювати життєву ситуацію. Несподіване поєднання худужніх образів створює своєрідний емоційний конденсат: лелека-полум'я-політ і над усім тим: наказ - собі самому, часові, усім-нам.

Життєва мужність і стоїчна непохитність - у діях, вчинках, слові. Олесь Дяк декларує своє життєве кредо:

...дорозі зрадити не смію

тече

в крові

моїй

спориш (с. 11).

Чуття рідної Вітчизни, вірність її пам'яті, отчому порогу. Окремо у поетичному регістрі стоїть слово "не", притягуючи до себе увагу і акцентуючи на своїй вагомості: "не вільно зрадити", тому що - "не" можна... Несподіваність асоціативних зв'язків створює особливий архетип поетичного твору.

Людина у світі, у часі, у Космосі; між людьми, між планетами, між народами... Над найменшою людиною у світі - Господня рука і його Благословення. Ода кожній особистості, кожному людському світові. Єднання найближчих світів: батька-сина, матері-доньки, чоловіка-дружини:

Господній хрест землі і неба -між ними світик твій і мій (с. 13).

Людина може знайти щастя лише у своєму світі, на своїй Батьківщині. І поет може писати лише на рідній землі, вигнання найбільш страшне відсутністю духовного зв'язку. Без цього зв'язку поет не зможе писати.

По натхнення не летять до Риму -

коли ще над тополями хрущі... (с. 15).

Образ хруща не випадковий у творчій палітрі Олеся Дяка. За системою творення художнього світу, відчитанням архетипу творення образу бачимо трансформацію художнього світу Богдана-Ігоря Антонича з його багатомодульною сконденсованістю, ліричною беззастережністю, дитячою (у розумінні первозданною) відвертістю, де з найбільшою увагою проникаєшся проблемами кожного світу -навіть найменшого: травинки, росинки, іскорки, бо на терезах Всевишнього кожна річ має особливу вагу.

Проблема людського щастя, проблема Батьківщини, бажання бачити свою землю і свій нарід щасливим не вирішиться, поки не буде вирішено проблему волі.

ось воля воленька мала -

шукає захисту наосліп (с. 17).

Поетичний рефрен "воля-воленька", використання пестливих слів засвідчують, якою дорогою і просто-таки необхідною вона є для ліричного героя. І поряд з мотивом необхідності звучить мотив невпевненості: чи найоптимальніший шлях обрано народом у поході за волю?

Мотиви княжої слави, гордості за могутнє пракоріння української нації, слави давньоруської княжої держави, яка була розвіяна на перехрестях історії... Протиставлення гордого минулого і примітивно-пристосовницького сьогодення. Змізерніння нації, яке веде до можливості її закабалення.

текли ж меди у наших княжих ріках

тепер -мутне вино кочівників (с. 19).

Антитеза героїчного минулого і ницого сьогодення, мотиви кочових орд, які споконвіку зазіхають на українські землі, намагання знайти почуття гармонії між собою і світом, між господарями і тими, хто хоче бути господарем на цій землі. Чи чесні і чисті їх помисли? -задумується автор.

Олесь Дяк пильно вдивляється в обличчя епохи - він хоче її зрозуміти, відчитати, упевнитися, що хтось колись все ж таки захистить її від насильства і жаху. Найбільше болить авторову "ніякість", сірість, безликість...

безликий час такий собі

ніщо запанувало світом (с. 21).

Письменник хоче віднайти забуте джерело, із якого питиме цілющу вологу ще не одне покоління.

МОВЧИТЬ

забуте

джерело

не виросте

вода

у ньому (с. 23).

Вода повинна вирости - це як наказ, закляття, магія буття, бо до кого ж принесе своє стражденне чоло ще не одне покоління.

Відносність людського буття, добрих і злих вчинків. Філософія втечі чи лицемірства? Втечі від кого? Навіть коли заховаєшся із своєю нечесністю від оточуючого світу, довівши свою "непогрішимість", навіть якщо ти не віриш у закон вселюдської справедливості, то хіба зможеш заховатися від свого сумління?

Дивлюсь нахмари й поза ними -чи видно гріх мій звідтіля? (с. 25).

Цілий вірш складається з одного-єдиного риторичного запитання. У цьому запитанні - стільки дитячої чистоти і первозданності. Автор моделює поетичний міт, уявно повертаючись у дитинство, коли ми заплющували очі і намагалися стверджувати, що заховалися. Так можна досягти ілюзії втечі, але не можна втекти по-справжньому. Мотив безнадійної втечі, який не вирішує жодної життєвої проблеми, часто присутній у поетичному світі Олеся Дяка. Він занурюється у глибини людської підсвідомості, намагаючись пояснити реалії людського буття.

Високий психологізм творчості робить його поезії максимально сконденсованими, знаковими. Кожна поезія - це знак, символ, ключ до відчитання іншого коду. Його поезію можна би було назвати філософською, тому що письменник пояснює реалії людського буття, але точнішою буде назва - психологічно-філософська поезія, або навіть психологічна. Треба сказати, що цей напрямок у нашому письменстві з найповнішим виявом одержав лише зараз найкращі умови для реалізації. Бо в умовах тоталітарного режиму, коли продукувалася одинаковість і непотрібність думання (навіщо думати рабові?) - дана філософсько-стильова лінія не мала умов для свого вияву.

з обличчя струшую піщинку -

шукаю істину в степу (с. 27).

Ось він - мотив вічного пошуку, вічної дороги до храму пізнання. Щоб змінити обставини, потрібно змінитися самому. Ось де

закодована істина до розуміння вічних проблем, як зробити життя кращим. І ми гадаємо, що ось зміняться обставини - змінимося і ми. Так не буває: людина повинна впливати на обставини, у цьому її пріоритетність буття у вічній гармонії Всесвіту. Ми приходимо у світ із начерком своєї долі. Вона накреслена пунктиром. І у залежності від того, як ми себе будемо вести, зможемо зробити своє життя інакшим. Нарікання на долю - такий же самий гріх, як і лінивство.

кружляють круки наді мною

а я

не вірю їм

услід (с. 29).