Храм духовності

(Штрихи до творчого портрета Ярослава Камінецького)

Ярославові Камінецькому:

На відстані кроку, на відстані миті Щасливе обличчя, усміхнені очі. Голублю в уяві, аби зрозуміти. Цю відстань до серця я вимірять хочу.

Запало у душу тривожне мовчання, Зійшло над світами рясними дощами. Від серця до серця зродилось чекання І зорі дзвінкі розцвіли поміж нами.

Марія Маткобожик

О рідна пісне, в плині часу Ти не згубилася, - живеш. Ярослав Камінецький

Особливістю літературного процесу останнього десятиріччя другого тисячоліття є поява цілого ряду імен, які незримо давно були

'Жулинський Микола. Чи відчуваємо ми катастрофу у простій українській душі? // Літературна Україна. - 1999.- № 36.

присутні в літературі, але в умовах тоталітарного режиму їх твори не друкувалися, не видавалися - не були "висвічені" прожектором літературного поля. їх поява є неодмінною закономірностю відродження Української державності. Ярослав Камінецький - найяскравіша постать із цієї когорти.

Відомий науковець, економіст, педагог, громадський діяч. Член-кореспондент Академії педагогічних наук України, кандидат економічних наук, автор багатьох праць з педагогіки та економіки освіти. Книги вишуканої лірики Ярослава Камінецького "Невідлітна птаха" (Львів, 1996), "Замкова гора" (Львів, 1999), "Вересова круча" (Львів, 2000), "Вічне і сутнє" (Львів, 2001) - своєрідний підсумок літературної творчості більш як за 40 років.

Ярослав Камінецький народився на Львівщині у сім'ї сільського мельника. У 1945 році залишився без батька, який загинув на фронтах Другої світової війни. Навчався, працював помічником машиніста паровоза, слюсарем. Вищу філологічну освіту здобув у 1968 році.

Де першопочаток його літературного джерела? Від першої хвилі усвідомленого (чи неусвідомленого) сирітства? Від першої весняної борозни? А йому, гадаю, рано довелося провести на батьківському полі свою першу скибу... Від несподіваного замилування красою весняного пробудження чи літньої зливи?

А врешті, Ярослав Камінецький назавжди зберіг дивовижне відчуття природи як віддзеркалення внутрішнього світу людського єства. Він вміє бачити світ у первозданній чистоті, вміє милуватися красою вранішнього променя і багряною смугою західного сонця.

Кривавить смуга заходу, мов рана. Вечірній присмерк в сутінках загус. І споминів роздмуханий вогонь Розливсь по тілу й лагідно тече'.

Письменник, споглядаючи картини рідного краю, розмірковує над принципами сущого, намагається з'ясувати, в чому людські суспільства віддаляються від істини, краси, вічних законів або наближаються до них. Особливістю лірики Ярослава Камінецького є висока філософічність. Крізь призму краси, здатність її відчувати, споглядати, творити залежить політ людської думки, вміння жити з найбільшою самовіддачею. Його лірика є не лише яскравою інкрустацією відчуттів, а способом осягнення світу. Можна стверджувати, що у творчості Ярослава Камінецького лірика набула якісно нового втілення. Яскравим підтвердженням цього вислову є слова Оноре де Бальзака: "Коли окремі твори якої-небудь нації утворюють дзеркало, де ця нація відбивається цілком, то великим поетам дано виразити думку народів, серед яких вони жили, одним словом, бути епохою, втіленою в людині... Нарешті, всі геніальні люди - це історичні пам'ятники, овіяні красою життя своєї епохи"2. Письменнику вдалося у своїй творчості виразити

'Камінецький Я. Вересова круча. - Львів, 2000. - С. 34. 2Бальзак Оноре де. Думки про мистецтво. - К.,   1973. - С. 31.

найсуттєвіше - гостру потребу нації у поступі до краси і гармонії. Можливо, саме це усвідомлення привело його до активної творчої праці. Врешті, поезія, як і доля. її не можна оминути, не можна розкласти на раціональні полички. У життя людини вона приходить високою хвилею, щоб наповнити його суть новим змістом.

Збереження і розквіт національної мови, проблеми становлення Української державності - один із провідних мотивів його поетичної творчості.

Яви, народе український мій, Усьому світові свідомість роду. Не скорений ходити у ярмі, Скинь із сідла наізника-заброду.

Одвічний автохтоне, ця земля -Всевишнім подарована Вкраїна, Де ти торуєш від недолі шлях, А в серці вільна мова солов'їна'.

Осмислюючи історичне минуле свого народу, автор шукає виходу з проблем, які постають перед народом на шляху державотворення:

Твоя, народе мій, прийшла пора,

На чин геройський, гнів і непокору... 2.

У яскравій поетичній формі письменник передає своє вболівання за долю рідної мови, рідної культури.

Тужу я в Україні за Вкраїною, Як серед переплеску слів-розмов, Уривків фраз і чужинецьких мов Не чую солов'їно-українної3.

Авторські неологізми - "солов'їно-українної" - загострюють відчуття проблеми, допомагають передати водночас і любов письменника до рідної мови, і його синівську турботу за її долю. Кожна строфа поезії подана в логічній градації - це аргумент на захист мови, це утвердження її непроминальних цінностей.

Без мови не народ ми, - люду жменька. Що рабських не позбудеться оков. Плекаймо мову генія Шевченка І бережімо, як титан Франко4.

Опановуючи набутки світової культури, Ярослав Камінецький не відділяє себе від національного історичного поступу, котрий сприймається ним не тільки як часова послідовність, а насамперед як вірність суб'єкта своїй історичній основі, коли трансформація смислу буття продукує сутнісні зміни особистості. Акт мистецького творення в такому випадку передбачає гостроту відчуття ліричного героя, естетичного волевиявлення художника.

'Камінецький Я. Вересова круча. - Львів, 2000. - С. 50. гт     само,  само. «Камінецький Я. Замкова гора.- Львів, 1999. - С. 70.

Течуть тумани - осені предтечі -По виярках і схилах полонин... Душі твердині як не убезпечиш, -Зросте руїни в ній гіркий полин1.

Письменник не виокремлює себе із мистецького колообігу, бо тільки вселюдські закони добра і любові диктують постулати існування і закони творення. Органічною у його творчості є живописна пластичність малюнку, де домінантою виступає гра кольорів, як правило, яскравих і насичених, здатних сколихнути меланхолію інфантильності і бездіяння.

Моя любове, на століття грані Спливають дні листками за водою І чутно, як ходою молодою Зближається доба новітньо-рання.

Радіймо їй, хоч ми у ній відлинем За круг буття у безвість-невідомість, Навік зоставивши в земному домі Тепло сердець і згарища полиннР.

Безумовно, епіцентр творчих пошуків автора становить потреба в усвідомленні, логіки власної мистецької долі, призначення мистецтва у новій добі. Непроминальність людського буття, зігріта вічністю творчості, виступає провідною темою творчого доробку Ярослава Камінецького. Звідси - традиційне звертання до проблеми кохання, де найповніше виявляється сутність людського "я", де ліричний герой не може лукавити чи уникати гостроти почуттів, де немає місця байдужості, бо на грані високих почуттів залишається найвищою мірою людське сумління.

Українська література знає небагато поетичних книг, де домінувала тема кохання. Перлинами світової лірики є збірки Івана Франка "Зів'яле листя", Олександра Олеся "З журбою радість обнялась", Дмитра Павличка "Таємниця твого обличчя", Василя Простопчука "Білі метілі", "Неминуча".Книги Ярослава Камінецького, яскраво доповнюючи цей ряд, мають певні художні особливості. Автор крізь призму лірики осмислює найпекучіші проблеми сьогоденння, "на перевалі тисячоліть" (вислів Я. Камінецького. - М. Я.) веде чесну і щиру розмову про найголовніше: про чистоту почуттів, про трансформацію особистості нової доби. Звідси - часті філософські екскурси до проблем призначення людини у житті, про проминальність миті, про вміння радіти найменшій іскринці щастя у житті.

У провесінню днину гожу й зимну Крізь болем серця зраджену сльозину Дивлюсь в майбутність, мила, і не вірю, Що все те нами плекане й кохане, Мов камінь, кане.

В цім світі порух сумніву

і подих істини - неподоланні,

'Камінецький Я. Вересова круча. - Львів, 2000. - С. 58. Чам само. - С. 59.

В цім світі доторк спомину

і докір совісті - ой, невблаганні. В нім вічність сяє в погляді любові. В нім чебреці свій фіміам ліловий До неба курять в серпанковім мреві В дні вересневі'.

Книги Ярослава Камінецького з'явилися у нашій літературі вчасно. Коли загострилися проблеми трансформації нової особистості у новій добі, коли питання духовного становлення епохи стало першочерговою проблемою молодої держави. "Потреба в книзі відчувалася скрізь. Книгу вимагали мовчки і невидимо. Геній чує ці німі бажання або здогадується про них"2.

Універсалізм поетичного мислення Ярослава Камінецького визначає факт асоціативного зв'язку ліричного героя з мовно-художньою моделлю світу. Поет майстерно використовує здатність метафори за більш чи менш очевидною ознакою несподівано зближувати два різних явища, які, діючи в унісон, відкривають нові грані світобуття.

В симфонії буття не приглушім, Кохана, дослухаючись до себе, Бриніння срібних зір у плесах неба, Звучання снігу білого в душР.

Письменник зображує своєрідний замкнений простір, де враховується не тільки видима реальність, а й невидима - внутрішня сутність буття ліричних персонажів. Людина найглибше може пізнати себе і світ тільки у моменти найбільшого самозаглиблення - коли загострюється до абсолюту сприйняття себе і світу. Наодинці з найдорожчою людиною, коханою чи коханим, хочеться бути особливим, по-особливому сприймати життя, врешті - перейти межу розуміння власної суті. "Я наслухаю пружний серця дзвін, занурившись у ніч твого волосся..." У процесі виникнення метафори "ніч волосся" зорові асоціації поєднуються з психічними чинниками їх виникнення. Насиченість кольору волосся асоціюється з порою доби - загадковою, таємничою. Зближення образів відбувається також за естетичністю - зовнішньою привабливістю волосся і ночі, їх загадковістю та незвичайністю.

Метафоричність мислення Ярослава Камінецького значною мірою відображена в заголовках поетичних книг. Кожен з них яскраво і містко передає основні тенденції творчого почерку. Уже за самими назвами можемо спостерігати еволюцію художнього мислення автора. "Невід-літна птаха" - образ непроминальної істини, яка живить єство ліричного героя. Це свято душі, у якому "зацвітають серця, мов вогнисті тюльпани, в невагомості наших утомлених тіл":

Вже захрипли стежки в льодовій шкаралущі, І пускається місяць в захмарний круїз. Ой^мільне ж наше свято від цілунків жагучих, Ой, тверезе ж воно від непрошених сліз4.

'Камінецький Я. Вересова круча. - Львів, 2000. - С. 5. 2Камінецький Я. Вічне і сутнє. - Львів, 2001. - С. 127. 3Камінецький Я. Вересова круча. - Львів, 2000. - С. 8. 'Камінецький Я. Невідлітна птаха.-Львів, 1996. - С. 79.

Антитеза хмелю і тверезості, свята і сльози загострює відчуття світу, вчить любити життя як найвище благо. Спорідненість душ викрешує високі миті у житті героїв.

Простягаю до тебе я думи-мости, -Ми живемо в любові однім біополі,-І читаю твої почуття, як листи З перевтомлених днів золотої неволі'.

"Золота неволя" - оксюморонне оформлення думки надає вислову особливої вишуканої шляхетності, допомагає передати невідворотність золотої хвилі почуття кохання.

"Замкова гора" - символ єдності закоханих із магією рідного краю, рідної землі.

Мчимо туди, де Замкова гора Нас повіншує трепетом розстань, Де на кленових вирізьбить листах Нам вересень терпку кохання грань2.

Якщо можна сказати про почуття епітет "досконалість", то автор "вдосконалює" свою візію світу. Від пришерхло-затаєних, іноді вибачливо-непроханих замилувань - до вибуху, грози, неспокою. Цей молодечий запал, неспокійно-рвійна пристрасть стає зухвало-вибуховою, нещадно-терпкою.

Любов, коли вона прийшла, Ніколи не буває пізня,

- заявляє автор усьому світові. Він не слухає заперечень. Він наслухає лише свою правоту у єдиній перевазі - бути почутим найріднішою людиною, найкоханішою, найкращою. Гомону і декларації юрби письменник протиставляє тиху пристрасну розмову двох закоханих сердець.

...Ведеш мене, мов нитка Аріадни, Моя любове, крізь життєвіхвищі. І вічно усміх твій принадно-звабний Здіймає хвилі почувань найвищр.

Кохання як бунт, як пристрасть, як вічний неспокій і порив. Кохання -як засіб реалізації найвищих почуттів особистості. Кохання - як спосіб приборкати і навіть зупинити час, поєднати містки прийдешнього і майбутнього.

/ переводить знов мене любов Хистким містком з минулого в прийдешнє, Й мені в душі ти світишся, черешне, -Моя солодка і гірка журбо4.

"Вересова круча" - етапна збірка у творчому доробку Ярослава Камінецького. Вона поєднує в собі всі періоди становлення та утверд-ження талановитого поета. У ній зібрано поезії різних років. Поезії

'Камінецький Я. Невідлітна птаха.- Львів, 1996. - С. 42. 2Камінецький Я. Замкова гора.- Львів, 1999. - С. 3. 'Там само. - С. 17. 4Там само. - С. 16.

розділу "Свіжий вітер" складають твори з рукописної збірки зі студентських літ, щасливо віднайденої після тридцятирічних мандрів між людьми.

Цю провесну й минулу осінь лучать Лиш спогади. В них вересова круча Рожевим квітне і ліловим цвітом. ...І ми там серед бабиного літа Сяйного сонця зливою облиті '   У світлім світі1.