Чи записують долю словами?

(Літературний портрет Олеся Гордона)

 Олесеві Гордону:

Приклади до щоки собі вічність І умийся ясними дощами. Бо поет - то покликання віще. Бо поет - то знамення і рана. Хай болить Тобі слово, Олесю. На вселенських космічних дорогах -Віднайдеш свою праведну месу, Свою муку - у часу острогах.

Марія  Маткобожик

Народ без поезії -сліпий на власну совість. Олесь Гордон

У літературу приходять по-різному. Як сказав сам Олесь Гордон:

Не кожен філолог - поет. Не кожен поет - філолог1.

На прикладі Олеся Гордона ми маємо яскравий взірець не лише одержимого служіння літературній справі, а й поступового творчого

'Гордон О. Послідовність поезіТ, або Львівське ретро.- Львів, 2002.- С. 49. (Далі при посиланні на це видання у дужках вказуватимемо лише сторінку.)

зростання: кожна наступна збірка Олеся засвідчує якісний "ривок" у творчості.

"Його "надто багато" у цьому десятилітті, аби повністю нехтувати чи заперечувати зроблене ним. У нього за плечима дев'ять поетичних збірок (з них дві - "Семіотика" й "Послідовність поезії"- вибране) збірка перекладів з В. Шимборської; він є співавтором (разом з Б. Смо-ляком) проекту літературного журналу одного автора "Морена" (вийшло 15 чисел); автором проектів: антологія "Число" (вийшли книги Є. Барана, Л.Тарнашинської, С. Процюка, І. Бондаря-Терещенка, В. Слап-чука); антологій "Позадесятники" і "Позадесятники-2"; редактором літературно-мистецького альманаху "Форма(р)т".Фактично, у літературному Львові за обсягом зробленого в останнє десятиріччя вирізняються дві постаті: Віктора Неборака і Олександра Гордона, яким би суперечливим не видавалося таке порівняння"1.

Олесь Гордон за фахом економіст. І, можливо, саме звідти його просто-таки одержиме вміння налагоджувати "літературну справу". Маємо в одній особистості Олеся просто унікальне поєднання таланту і практичної організованості.

Але залишимо за межами нашої розмови його ділові якості. Бо Олесь Гордон (а є у нього ще псевдо - Олег Ольсич) - поет з цікавим сприйняттям світу, своєрідною художньою системою, сміливим і мужнім баченням світу. Врешті, останні слова написані під враженням його поезії "Продажні поети 90-х".

Продажні поети 90-х мали б тішитись,

що все закінчилось так успішно,

адже за Союзу вони б стали простими бомжами

з претензіями на елітарність

та звинуваченнями системи, москалів, ляхів,

імперіалістів, комуняків еі сєіега...

(кому що до вподоби) (с. 58).

За силою полемічного пафосу цей твір можна порівняти хіба що з "Посланням до єпископів" Івана Вишенського. Тільки вплив модер-ністичних віянь дозволяє знайти відповідну форму вираження. Олесю Гордону чужа традиція ставити завдання перед поезією (письмен¬ством), декларувати своє творче кредо - традиція, поширена у народницькій та соціалістичній літературі. Далекий він і від романтичної міфологізації власного вірша. Поет спостерігає за виявами власного світовідчуття у своїх віршах, рефлексує, зосереджується на інтроспекції. Спостереження за власним духовним світом і світом своїх сучасників стає визначальною рисою його творчості. Реалії об'єктивного світу проходять крізь світовідчуття ліричного героя:

Ті, хто б'ються лише словом

за свободу слова,

все одно повертатимуться по дозвіл

і гроші до тих, хто

друкує і забезпечує цю свободу... (с. 55).

'Баран Євген. "Ця поезія міста у снах ожива..." // Гордон О. Послідовність поезії, або Львівське ретро.- Львів, 2002.- С. 4.

Індивідуальна неповторність художнього пошуку замикається у зовнішньому світі, дія якого виявляється згубною для творчості.

Старий апарат насильства розпався,

а нова держава - не держава,

болото - не болото,

кльозет для тих^то не встиг

скочити у спальний вагон

кар'єри совітського чиновника (с. 54).

Любити Україну - це говорити правду. Десятиріччя розмови про Незалежність, замилування національною атрибутикою, можливість говорити все (це після того часу, коли не можна було говорити нічого) приспали пильність народу:

Продажні поети 90-х

в обмін на можливість

говорити про свою

маніакальну значущість

віддали чиновникам

можливість маніакальних дій... (с. 55).

Олесь Гордон не втікає у "внутрішню еміграцію", як це традиційно відбувалося у світовому письменстві, коли ліричний герой намагався довести світові реалії буття; він навіть не протиставляє себе їй - а є органічною частиною цієї великої системи, нового, сформованого у кінці тисячоліття, українського міту.

Скільки не згадуй Махна чи Шевченка, Від того Україна не буде незалежна (с. 56).

Специфіку мистецького світо- і самосприймання автор тлумачить багатоаспектно: він показує своєрідність творчої особистості і, водночас, зображує поетів як спільноту.

Держава - це культура духу,

а не свобода базікання (с. 56).

Сучасний український філософ І. Бичко пише: "Адже істина " єдина для всіх" і тому рівною мірою байдужа до унікальної неповторності кожного. Правда ж потрібна кожному, внаслідок саме "небайдужості до кожного"1. Олесь Гордон свідомо виступає на захист правди про себе і свій час. Бо у розумінні цієї правди приховано шлях очищення цілої нації:

/ ранок наступної епохи

приходить тоді,

коли проявлена справжня поезія...

Коли явлене народу Слово,

Слово, що в умовах

продажності

все-таки зберігалось,

як справжній негатив тієї епохи (с. 58).

Слово і епоха у поезії поставлено через знак рівності. Слово визначає суть епохи, епоха себе реалізує через слово. Поет виступає

'Бичко І. Філософія: Курс лекцій.- 2-ге вид. - К., 1994,- С. 25.

шукачем правди. Він шукає не універсальну істину для всіх, а правду для себе - те Слово, що на нього відгукнеться душа. Замислюючись над людською долею, він шукає вияву власної суті, власного світо¬відчуття. Маємо ще одне унікальне поєднання: поета національного самовияву, високої громадянської позиції і самозаглибленого лірика який знаходить свій духовний океан у космосі власної душі:

Так бездумно спотворено час. Так безпечно проходять століття. Лиш зникаючі контури літер У свідомість нащадків кричать.

І ніким не продуманих чвар Пересіяна пам'ять крізь сито... У серцях - невідомий причал Та нікому не продане літо (с. 59).

Красиво і безпечно у цьому світі - світі гармонії і краси, кохання і пристрасті, чекання і надії. У духовній екзистенції ліричного героя палає неземною красою літній день (він трішечки кращий, ніж у реальному житті),шумлять морські хвилі, пахне волосся і тіло коханої... Кохання часто видається втечею від печалей реальності, від розгубленості сьогодення:

Лиш Тобі це безсоння зірок,

Що прожите в чеканнях безсмертя...

І похмілля осіннього скерцо,

І життя - як спокуса для смерті,

І це небо забутих думок.

Що зникають, як доля, - що крок... (с. 59).

Кохана для ліричного героя поезій Олеся Гордона нагадує недо¬сяжну мрію, можливо, витворену ним самим - і тому, безперечно, досконалу. Це - як печальна леді в Олександра Блока чи незнайомка на картині Крамського. Реальна, але водночас неземна своєю відсто-роненістю і загадковістю, інтригуюче-загадкова, імпульсивно-медитативна.

Ця жінка пройде з тобою крізь Час...

Крізь побачення.

Крізь байдужість або пристрасть.

Крізь будні і свята.

Крізь спальню і кухню.

Крізь місяці, роки, віки, історію.

Крізь ніжність і зраду.

Крізь зрілість і старість.

Крізь реалії та спогади.

Крізь помилки та істини.

Крізь падіння й злети.

Крізь молодість, юність, дитинство.

Крізь твою або свою смерть (с. 51).

Але навіть у віршах про кохання поет залишає за собою свободу самовияву, свободу творчості. Обов'язок тлумачиться ним не як наказ ззовні, а як необхідність власного "я".Суспільна позиція відобра¬жається у його поезії за чіткими логічними умовиводами, екзистенція власного світу сягає безконечності - і тому досягається інтуїтивно.

Чесність із собою, вимогливість до себе, зневага до шаблону, пошук неповторного, нового шляху в мистецтві - ось найважливіші риси творчого методу Олеся Гордона. Письменник передає в образах особ¬ливості свого художнього мислення і відчуття власного творчого саморозвитку як процесу зростання і творчих мук. Мужність поета у вірності самому собі, своєму сумлінню. При зіткненні з реаліями соціуму поет виграє, бо зберігає свою справжність.

Мовчанням переповнена душа. Словами переповнене століття. Весна - немовби музика п'янка. Весна - неначебто античний вітер (с. 10).

Ознакою творчого зростання для письменника є скупість слова. Він не приймає одноманітності думок за зливою слів. Погляд у себе дозволяє йому зануритися у глибини філософії епохи:

Ховаюся за статуї епох. Не вірю в доморощених пророків. У Греції пророк - завжди пророк, А в Україні - епігон епохи (с. 10).