УНІВЕРСАЛЬНИЙ ТАЛАНТ ГНАТА ХОТКЕВИЧА

Одного літнього ранку 1931-го року, ледве минула дев'ята година, як до видавництва зайшов невисокий огрядний чоловік, кругловидий, простенько вдягнений, але в українській вишиваній сорочці!. Головного редактора, як і редактора художньої літератури ще не було. Він підійшов до облікувач-ки Ліди й хотів щось запитати, як з бічних дверей вийшов редактор сектору мистецтва Максим Лебідь і, побачивши знайомого йому письменника, привітно озвався:

—        А, Гнат Мартинович! Заходьте! — і вони зникли за две

рима його кабінету.

Коли письменник пішов, редактор приніс облікувачці товстелезний рукопис і звелів зареєструвати й передати редакторові сектору художньої літератури. При цьому він сказав:

—        Це за договором подав свій твір Гнат Хоткевич. Надзви

чайно працьовита людина!   Пише велику повість про Шев

ченка. Це лише перша частина, що має 500 сторінок, а їх бу

де чотири. Це буде, — додав редактор, — найбільший і, ма

буть, найцікавіший твір про Тараса Шевченка.

Про Гната Хоткевича мені вже доводилось чути багато цікавих розповідів про його! надзвичайні здібності й навіть читати чудову повість «Камінна душа», в назві якої ще було надруковано «душя», а тепер цього автора «Пісні гуцульських Карпат» я побачив власними очима. Після того я двічі чи тричі бачив Гната Хоткевича, коли він приходив до видавництва довідатись про долю його підручника гри на бандурі. При одній зустрічі він розповів, що для написання свого твору про Тараса Шевченка він кілька років збирав мате-ріял. Діставав різні видання та матеріяли архівів зі Львова та з Варшави. Цей твір має охопити все життя Кобзаря, починаючи з народження. Перша частина має назву «Тарасгао — дитячі роки Шевченка, друга — «Тарас» — юнацькі роки, третя — «Тарас Григорович» — життя і творчість до арешту, і четверта «Шевченко». Загальну назву для всіх частин він дав «З сім'ї геніїв».

З того часу минуло багато років. Автор зазнав безліч не-заслужених кривд і переслідувань і, зрештою, зник з літературного й життьового обрію. Під час війни випадково довелося зустрітися у Львові та в Кракові з дружиною Гната Хоткевича, Платонідою Володимирівною, яка, тікаючи від більшовиків, працювала при якомусь театрі в німців. Від неї я

дещо довідався про його трагічну долю.

Серед письменників першої половини 20-го століття Гнат Хоткевич відзначався багатьма яскравими ознаками. Його не можна поставити поруч багатьох інших українських письменників, бо він сам був інший від усіх, не тільки тематикою своєї творчости, а ще більше своєю універсальністю та своєрідним життям і надзвичайною працьовитістю.   Він був не тільки письменником — в його особі втілювалась ціла низка талантів і здібностей та зацікавлень. Він був і непереверше-ний бандурист, і автор підручників гри на бандурі, і лектор, організатор театрів, і дириґент капелі бандуристів, і науковець, і перекладач творів Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гю-ґо, і редактор журналу, і, зрештою, був організатором страйку залізничників у Харкові та учасником барикадних боїв. А разом з тим був людиною виняткової працьовитости та був обізнаний з різними сферами життя й науки.

І коли б довелося шукати йому відповідника серед письменників та діячів нашої культури, то таким був би в деякому відношенні хіба відомий і своєрідний Дмитро Яворниць-кий, визначний дослідник історії козаччини, організатор історичного музею в Дніпропетровську (Січеславі), автор багатьох праць з історії козаччини, збирач фолкльору. Це ж він розкопав понад 1000 козацьких могил, це ж він зібрав понад 75 тисяч експонатів української старовини, знайшов кільк? козацьких чайок на дні Дніпра. Багато разів падав з при дніпровських скель, зламавши десять разів собі руку та кілька ребер.

Його перу належать роман, повість, низка оповідань, безліч наукових праць, в тому числі й три томи історії козаччини, які друкувалися навіть за царських часів, а тепер все це лежить під забороною. Але це вже окрема тема...

Народився Гнат Хоткевич (псевдо Гнат Галайда) в Харкові 31-го грудня, 1877-го року, в бідній родині. Мати працювала наймичкою в купця, а батько, що походив з старовинного козацького роду — кухарем. Батько любив читати книжки і сам навчив малого Гната читати й писати та впоїв любов до книжки, що мало в подальшому його житті вирішальне значення. Від 1894 року Гнат Хоткевич навчався в Харкові в Харківському реальному училищі, а влітку відпочивав в селі Деркачах, в купця Михайлова, де працювали його батьки. У вільний час знайомився з творчістю українських кля-сиків — з творами Т. Шевченка, І. Франка, І. Котляревського, Марка Вовчка, Гр. Квітки-Основ'яненка, з творами драматургів — М. Кропивницького та І. Тобілевича.

Ще з юнацьких років мав нахил до мистецтва, самотужки пробує грати на бандурі, що йому скоро вдається.

У 1894-му році, закінчивши реальне училище, Гнат Хоткевич найкраще склав іспити при вступі до Харківського технологічного інституту. Навчаючись там, разом з- студетами готує п'єси українських драматургів і ставить їх у ближчих селах під Харковом. В їх репертуарі були: «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Бурлака» І. Карпенка-Карого та інші. А в 1896 р.; будучи 18-річним студентом, уже з успіхом дає концерт пісні та гри на бандурі в Полтаві. Скільки в нього було енергії, ініціативи й певности в свою справу, що в 1899-му році він організовує перший в історії кобзарства виступ кобзарів та лір-ішків на 12-му археологічному з'їзді в Харкові, де виступав з критикою режиму за приниження й заборони розвитку кобзарства та рідної пісні. За це та участь в студентських демонстраціях був звільнений з інституту без права вступу та з забороною жити в Харкові.

Рятуючись, він іде до хору батька української клясичної музики Миколи Лисенка,і що саме гастролював по Україні. Гой його радо приймає, і Гнат Хоткевич виступає там з кобзою на концертах. Та на прохання інституту, в 1900-му році Хоткевича поновлюють в числі студентів, і він скоро закінчує інститут. Діставши працю інженера на залізниці, він далі шукає дальшого зв'язку з мистецтвом. Скоро він організовує театральний гурток, який поволі перетворюється на справжній робітничий театр у Харкові, де під його керівництвом брало участь 150 робітників. У 1902 - 04 роках театр ставив щороку по 17 - 19 вистав з репертуару українських драматургів. Тоді це була велика користь в популяризації української мови й культури серед населення.

На той час молодий інженер Хоткевич був уже знаною людиною, він був особисто знайомий з видатними письменниками та діячами української культури, як Леся Українка, Мих. Коцюбинський, Мих. Старицький, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксагансь-кий та інші.

Але в 1905-му році почалися серед робітників Харкова страйки, зокрема на залізничному вузлі Харкова, де головою страйкового комітету був якраз наш Гнат Хоткевич. Робітники домагались восьмигодинного робочого дня та інших по-леішень. Дійшло до збройної боротьби. Влада обстрілювала більші заводи Харкова та Люботина з артилерії. Крім жандармерії, кинуто було тисячі війська, щоб придушити повстання. В першій фазі боротьби робітники навіть роззброювали поліцію та частини жандармерії. Почалися барикадні бої, в яких брав участь і Гнат Хоткевич.

Коли робітничий рух було придушено, Хоткевич мусив ховатися; йому загрожував арешт і суворий засуд. Деякий час він нелегально живе в мистця С. Васильківського. Жандармерія розшукувала Гната Хоткевича, а він з грудня 1906-го року жив уже в Західній Україні, у Львові, а потім оселюється в Криворівні.

Живучи в центрі Гуцульщини, Хоткевич збирає народні пісні, народню творчість, вивчає місцеву говірку народу, звичаї. У 1909-му році організовує й тут театральний гурток, в якому скоро вже брало участь 60 гуцулів. Театр мандрував по селах і містах Галичини, побував у Чернівцях та Варшаві, а Гнат Хоткевич часто писав для цього театру драми з гуцульського життя. В час відсутности Хоткевича його заступав артист-еміґрант з Наддніпрянщини О. Ремез.

Гнат Хоткевич одночасно мандрував скрізь по Галичині та Буковині з концертами гри на бандурі, зворушуючи всіх своєю майстерністю співу та гри. Виступав він і в Львові. Молодий, а пізніше славетний композитор Ст. Людкевич, побувши на концертах Хоткевича, писав: що він ...«підніс гру на бандурі до своєрідного артизму, зробив спосібною до більшо-ю числа модуляцію та добув з неї чимало зовсім нових, не-звісних ефектів і нюансів, про які ніхто б і не подумав».